Восьмикласник звільнив з-під завалів трьох дітей після буревію в Золотоноші

Сотні повалених та понівечених дерев, розкриті будинки, сараї, зруйновані паркани, пошкоджені автомобілі. Золотонісці ще довго лікуватимуть рани, нанесені буревієм у перший день липня. На превелике щастя, обійшлося без людських жертв. Найбільше постраждали від стихії літня жінка, яку зачепило падаюче дерево, та двоє дітей – 10-річний Андрій і його старша сестричка Аня. Їх привалила стіна господарської будівлі на території школи №5. І важко сьогодні навіть уявити, як би розвивалися події і що б сталося з цими дітьми, якби поруч не було Владика Шульги, котрий кинувся звільняти їх з-під завалу, розповідає «Рідна Черкащина» з посиланням на Аллу Каплю, тижневик «Златокрай».

З цим худорлявим сміливцем ми познайомилися вже через 2 тижні після трагедії, дякуючи начальнику служби у справах дітей, молоді і спорту Віктору Харіну. Невеличкий на зріст, нічим не примітний восьмикласник ЗОШ №1 не розгубився у критичній ситуації і вчинив, як справжній чоловік.

Аня, Андрій та Саня бавилися, як і зазвичай, на спортивному майданчику ЗОШ №5. Десь неподалік, на шкільному подвір’ї, гуляв із сусідом і 8-річний Богдан, молодший братик Влада. Мама Лідія Василівна через спеку дозволила хлопцям лише під вечір піти розважитися.

…Близько сьомої, як пригадує Владик, небо враз затягло хмарами, і почало летіти листя з дерев. Не встигли діти й оком кліпнути, як очманілий вітер вже метав по майданчику шифер, з неба сипало градом і боляче стьобало дощем. Над головами вже кидало гіллям, шматками зірваного шиферу та металу. Аби вберегтися від негоди, діти вчотирьох побігли до складу і знайшли прихисток за однією із стін будови. Не витримавши натиску, стіна, де стояли налякані хлопці та Аня, почала завалюватися. За кілька хвилин, що здалися вічністю, буря вщухла. Хлопчик розплющив очі і побачив, що від їхнього сховища лишився лише куток, де він стояв, а його друзі опинилися під цеглою. Першим він звільнив Санька. Той підхопився на ноги і подався додому.

Як тільки погода зіпсувалася, Лідія з чоловіком Віталієм – батьки Влада і Богдана – кинулися шукати дітей. Куди бігти – у мороці було важко зорієнтуватися. Та Влада батько знайшов першим, той відкидав цеглу. Руки в крові, а з-під завалу хтось видніється. «Богдан…» – мелькнуло у голові. Але часу для роздумів не було, кинувся допомагати синові. Відкопали Андрійка, а його сестричка Аня весь час благала: «Владе, не кидай мене, допоможи! Допоможи!» Дівчинку визволяли разом. Віталій взяв на руки окривавлене тіло хлопчика, а його сестричка вчепилася за руку і стрибала на одній нозі поруч.

…На краю вулиці Баха стояло кілька машин, але водії боялися їхати між падаючими деревами. Чоловік став просити відвезти дітей. Хтось кинув, глянувши на Андрія: «Куди ти його, він же уже жовтий». Та один згодився. Доставили братика і сестричку у приймальне відділення Золотоніської ЦРЛ. Ці дорогоцінні хвилини і людська небайдужість зберегли хлопчику життя. Віталій Васильович повернувся додому, переймаючись тепер уже за власних дітей. Сповістили мамі Андрійка та Ані, що діти – живі, але в лікарні. Наразі життя братика і сестрички у безпеці. Вони перебувають на лікуванні в обласній дитячій лікарні.

Із шкільних предметів Владик Шульга найбільше любить фізкультуру та історію, мріє стати нафтодобувачем. Хоча таких родовищ у нашому краї і немає, та, впевнена, цей хлопчина доб’ється в житті свого. Якось у розмові батьки закинули Владові: «Пішов би з майданчика на дві хвилини раніше, і не довелося б усім таке переживати». На що хлопчик не подитячому серйозно відповів: «Я б пішов, а хто б їх тоді відкидав?..».

загрузка...

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.