В рідній школі вшанували пам’ять В’ячеслава Галви

В Черкасах у колегіумі  “Берегиня” наприкінці минулого тижня відкрили меморіальну дошку на честь В’ячеслава Галви. Спецназівець “Кузьмич” загинув 26 серпня 2014 року – прикриваючи своїм тілом товаришів від вибуху ворожих гранат.

4NY6Mvm0kQ0

У п’ятницю, 28 серпня, у Черкаському колегіумі «Берегиня» відбулися урочистості, присвячені річниці загибелі полковника Головного управління розвідки Міноборони, інструктора полку «Азов» В’ячеслава Галви («Кузьмича»). На лінійці-реквієм були присутні представники влади, працівники освіти й гуманітарної сфери, громадські діячі, учні колегіуму, вчителі, батьки загиблого та всі, хто хотів згадати славетний подвиг нашого земляка та висловити співчуття рідним.

Кожен, хто виступав перед присутніми згадував його високі загальнолюдські якості.

1440929090_img_9364

Черкащанин В’ячеслав Галва, який під час служби в армії у мирний час став полковником Головного управління розвідки, за документами, які рідні отримали із зони АТО після його загибелі, числиться «рядовим міліції 1-го відділення 1-го взводу 1-ї роти батальйону міліції спецпризначення при Донецькому УМВС».

Очевидно, це перший в історії України, а можливо й світу «рядовий», який досконало володів практично усією без винятку стрілецькою зброєю, мав звання інструктора з тактико-вогневої підготовки, експерта з тактики дій малих бойових груп, інструктора-парамедика (навички універсальної медицинської допомоги в умовах війни та катастроф) і навіть інструктора з «крав-мага» – розробленої в Ізраїлі системи рукопашного бою – чи не єдиного різновиду «рукопашки», яка не має аналогу в спортивній боротьбі, бо його техніка спрямована не на відключення, а на фізичне знищення противника…

Свого часу черкащанин пройшов навчання у США – спеціалісти ФБР навчали його сучасних методів боротьби з тероризмом. У Великобританії вивчав техніку роботи снайпера в умовах бою на міських вулицях, у центрі «Коммандо» у Франції – навчався автономної диверсійної роботи в тилу ворога. Отримав безліч військових відзнак – як українських, так і закордонних. Мав право претендувати на французьке громадянство, проте навіть в помислах не мав проміняти Україну на іншу державу…

Його всі знали як «Кузьмича» – прізвисько курсантських часів стало його позивним, бо в мирному житті любив рибалку, полювання і комедійний фільм про ті ж полювання з рибалкою, де Кузьмичем звали одного з головних героїв. Як і його кіношний прототип, «Кузьмич» був веселим, компанійським і здатним виживати у будь-яких умовах. Це саме той випадок, коли навіть мама знала, що у сина не варто запитувати, чи він не голодний і чи тепло він вдягається – він міг спати на практично голій землі в морози, а їсти навіть вужа, пійманого серед степу. У таких, як він, стандартний військовий статут ставав вже просто «закладкою до Бусідо» – кодексу воїна-самурая…

Ідеальні навички «рейнджера» Галва зміг застосувати в Африці – під час двох довготермінових «відряджень» у складі миротворчих підрозділів ООН до охопленої громадянською війною Сьєрра-Леоне. Мав і ще одне завдання, про яке мало хто знав. У 2009 році з перших шпальт газет України та світу не сходили повідомлення про захоплення сомалійськими піратами українського судна «Фаїна» з військовим вантажем. На борту корабля було 33 танки Т-72, 6 установок залпового вогню, гранатомети, боєприпаси… Пірати тримали у полоні понад чотири місяці корабель і його екіпаж, який складався з 17 українців, трьох росіян і одного латиша. Сомалійці вимагали за їхнє звільнення спочатку 33 мільйони доларів, але зрештою «зійшлися» з власником судна на 3,2 млн. доларів. Проте їх ще треба було доставити так, щоб не перехопили конкуруючі піратські угруповання – інакше «Фаїна» так і залишилася б у полоні. Перевезення вертольотом в африканському небі специфічного «чемоданчика» з мільйонами «зелених» довірили черкащанину і операцію було успішно виконано…

У 2010 році полковник вийшов у відставку, хоча повністю військову справу не залишив – працював у компанії «P1G-Tac», яка надзвичайно успішно займалася розробкою військового спорядження.

Коли ж на рідну землю вторглися вороги, бойовий офіцер вирушив на Донбас – вважав, що зобов’язаний допомогти рідній армії, яка у більшості своїй тільки навчалася мистецтву війни. Він став інструктором добровольчих підрозділів – інструктором, який не тільки навчав, а й сам ішов у бій. У полку спецпризначення «Азов», де полковник Галва займався підготовкою бійців найбільше, досі згадують його як справжнього майстра війни, який за три дні міг навчити солдата тому, що звичайна армія не дає за два роки.

Загинув 26 серпня 2014 року – в момент найбільшого накалу боїв на Сході – із вже неприкритою агресією регулярних підрозділів РФ. Після тяжкої бойової ночі, коли встановлені особисто Галвою вибухові пристрої знищили дві бронемашини ворога під Новоазовськом, полковника викликали до штабу в Урзуфі. Він отримував боєприпаси, «загублені» під час відступу ворогом – два джипи, завантажені бойовим спорядженням. Взяв до рук одну з гранат, раптом сказав: «Тут щось не так!», відвернувся, прикриваючи товаришів від гранати власним тілом і… пролунав вибух. Останнім своїм вчинком спецназівець урятував практично всіх, хто був у той час на базі – якби здетонували всі боєприпаси, мало хто уцілів би…

У черкаській квартирі, де минуло дитинство В’ячеслава Галви, живуть його мама й батько – Олена Всеволодівна та Анатолій Леонідович. Мама ретельно збирає газетні публікації про сина і дивується, чому в них не згадують про те, що він з Черкас. Друзі загиблого приховали від неї лише публікації на сепаратистських сайтах – занадто багато радості було у ворогів від загибелі «нєпростого фрукта с потомствєнних воєнних», як вони писали. Цікаво, на що вони очікували – на те, що син «афганця» і внук тих, хто воював проти гітлерівців, змириться з приходом на його рідну землю новітніх окупантів?!

Вдома в Черкасах зберігається старовинна іконка-гравюра Святого Луки, яку В’ячеславова бабуся дала своєму чоловікові, коли він йшов на фронт Другої світової. Потім з цією іконкою воював три роки в Афганістані вже батько В’ячеслава. Коли ж сам “Кузьмич” вирушав у відрядження в африканську Сьєрра-Леоне, мама дала йому цю іконку. Шкодує, що іконки не було з сином у той злощасний день на Донбасі…

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.