Суддя ВС Євген Синельников: “Потужному старту Верховного Суду може завадити величезна кількість справ”

Минулого тижня відбувся Пленум нового Верховного Суду, де була встановлена дата початку роботи та обрано керівництво. Напередодні його проведення “Цензор.НЕТ” поговорив із суддею Євгеном Синельниковим, який працюватиме у Касаційному цивільному суді при ВС.

Донедавна Євген Синельников був помічником на громадських засадах позафраційного народного депутата Владислава Голуба. Допомагав йому на окрузі в Черкасах. До того працював адвокатом. Але, як сам зізнається, ще із 2012 року пробував стати суддею – проходив відповідну підготовку та здавав тести.  “Цензор.НЕТ” розпитав Євгена Володимировича про шлях до посади судді Верховного Суду та про майбутню  діяльність новоствореної структури.

“НЕ ПОТРІБНО “ДЕМОНІЗУВАТИ” СУДОВУ СИСТЕМУ, ОСКІЛЬКИ ТАМ Є ДОСТАТНЯ КІЛЬКІСТЬ ДОБРОСОВІСНИХ СУДДІВ”

 – Ви вже звикли до свого нового статусу?

– Я маю досить великий досвід роботи адвокатом, але не суддею. Тому остаточно поки що не звик. Тим більше, до статусу судді Верховного Суду (посміхається. – О.М.).

 – Як взагалі змінилося ваше життя після призначення суддею Верховного Суду?

 – Не скажу, що у сприйнятті реальності відбулися зміни. Але є певні складнощі щодо адаптації до нової роботи, а також із побутовими умовами. Я ж раніше жив у Черкасах. Родина поки що залишилася там. Дружина працює у прокуратурі й не має можливості швидко перевестися на роботу до столиці. А діти поки ходять до школи.

– Але ж ви все одно будете перевозити родину до Києва?

– Так, планую переїзд. Він багато в чому буде пов’язаний зі школою, щоб дітям було комфортніше.

– Що вам взагалі рідні сказали, коли ви вирішили піти на конкурс до Верховного Суду? Бо, насправді, це серйозні зміни – переїзд, новий статус, більший контроль навіть за приватним життям та прискіплива увага громадськості й преси.  

– Взагалі ми весь час намагалися поводитися коректно (посміхається. – О.М.). Я ж кажу – дружина працює у прокуратурі, тому контроль за поведінкою та заповнення декларації уже були присутні в нашому житті.

Звичайно, це моє рішення погоджено із родиною, оскільки я ще із 2012 року брав участь у процедурах відбору суддів, які проводилися Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. Навчався у Національній школі суддів – проходив так звану спеціальну підготовку.  Тоді складав кваліфікаційний іспит і був зарахований до резерву кандидатів на посаду судді. Тому рух до цієї професії тривав увесь цей час. Я, до речі, формально досі перебуваю у резерві, оскільки він поки залишився у тому ж стані. Коли внаслідок проведення судової реформи відкрився такий шанс для адвокатів, я вирішив ним скористатися.

– 2012 року при владі був Віктор Янукович. Як тоді працювали судді – усі знають. А ви все одно наважилися піти в ту закриту касту, якій не довіряло суспільство й не поважало її. Чому? Ви ж розуміли, що вас там можуть, так би мовити, “з’їсти”?

– Не потрібно аж так “демонізувати” судову систему (всміхається. – О.М.), оскільки там, на мою думку, на той момент була і зараз є достатня кількість професійних та добросовісних суддів. Так, існують певні дефекти в роботі, на які реагує суспільство. Але ця проблема існує не лише в судовій системі, а загалом у державних органах. Є питання й у висвітленні роботи судів тими, хто співпрацюють із ними, зокрема адвокатами. Бо вони теж повідомляють людям певну інформацію про діяльність суду. Інколи роблять це по-різному.

– Чи не виникало у вас сумнівів щодо чесності конкурсу до ВС?

– Я вірив у те, що конкурс буде чесним. Оскільки мав шанси на перемогу лише в цьому випадку (посміхається. – О.М.). Якби приймалися якісь непрозорі рішення, то навряд чи вони були б на мою користь.

– Багато хто із нинішніх суддів Верховного Суду найскладнішим етапом назвали практичне завдання – написання судового рішення. Ви та суддя Апеляційного суду Івано-Франківської області Надія Стефанів отримали тут найвищі бали. Як вам це вдалося? Бо суддям, зрозуміло, було легше, адже мають практичні навики.

– Це, можливо, має бути маленькою таємницею, як певне авторське надбання (сміється. – О.М.). Насправді тут далося взнаки те, що я проходив підготовку у Національній школі суддів (про яку вам говорив) та складав там екзамени. Там теж були завдання щодо написання судових рішень суду першої інстанції. Певне, мені вдалося відчути справу. Потрібно приділити увагу усім основним аргументам, які висловлюються з обох сторін, прийняти або спростувати певну позицію і достатньо обгрунтовано пояснити, чому саме так.

Я в цьому практичному завданні посилався на Європейську конвенцію про захист прав людини, на рішення Конституційного Суду і на практику Верховного Суду.

– А яку саме справу ви “розглядали”?

– Цивільна справа – спір щодо майна, яке вибуло із володіння власника. Частина вимог підлягала задоволенню, інша – ні. Відповідно, було ще юрисдикційне питання. Тому в частині розгляду однієї позовної вимоги було необхідно прийти до висновку про закриття провадження, оскільки дана вимога мала б розглядатися в порядку господарського судочинства. Завдання, на перший погляд, не таке й складне. Зрозуміло, коли воно вже вирішено, то простіше його обговорити в декількох реченнях (посміхається. – О.М.). Але на практиці потрібно було опрацювати декілька десятків сторінок…

– Ще й часу для такого рівня завдання було не так багато – п’ять годин.

– Я розумів ці межі часу, оскільки протягом трьох годин складав рішення суду першої інстанції. Так, там справи були менші й простіші. І то часу виявилося не так багато. А тут було декілька позовних вимог. Тому я розумів, що десь годину потрібно почитати, а потім уже починати писати.

– А як пройшли психологічні тести?

– Ми до цього конкурсу ніколи не здавали ці тести. Для нас це було новим, а також достатньо складним випробуванням, тому що вони тривали цілий день. Мали таке значне навантаження. Потім годину тривала співбесіда із психологом.

– Які враження у вас залишилися від співбесіди Вищої кваліфікаційної комісії суддів?

– Це була надвідповідальна співбесіда. Зрозуміло, що психологічне навантаження та хвилювання були величезними. Тому що могло пролунати будь-яке запитання, на яке було потрібно дати пристойну відповідь, яку почують не тільки члени Вищої кваліфікаційної комісії, а й усе суспільство, бо йшла пряма трансляція. Тому, звичайно, я хвилювався.

– А із Громадською радою доброчесності складнощів не було?

– Ні, не було. До мене вони претензій не висловлювали.

– ГРД радила не підписувати Указ про призначення суддів, поки не будуть завершені усі спірні процедури по деяких кандидатах. Чи не стало це на конкурсі “ложкою дьогтю в бочці меду”?

– Я розумію, що виникали певні робочі питання між комісією та Громадською радою доброчесності. На мою думку ВККС належним чином розглянула висновки ГРД. Вони були предметом дослідження і Вищої ради правосуддя. Думаю, в Адміністрації Президента в межах повноважень також давали оцінку даним, викладеним і у висновках ГРД.

– Без участі ГРД вдалося б провести таку ретельну перевірку? Бо для ВККС це була суттєва допомога.

– Я погоджуюся із думкою про те, що участь ГРД – це позитивний досвід. Зрозуміло, були певні робочі складнощі у взаємовідносинах ВККС, ГРД, а також кандидатів, бо виставлялася на загал інформація, яка могла бути для когось із них дискомфортною. Правда, поставало питання, чи має Громадська рада доброчесності робити певні висновки, виходячи із інформації, яку отримувала, чи лише може її подавати, а оцінку повинна давати ВККС. Але загалом процес був позитивним.

– Конкурс тривав рік. Можна було швидше пройти цей процес? Чи для такого масштабу якраз нормальний строк?

– Вища кваліфкомісія суддів України провела величезну роботу. Я не можу їх критикувати за те, що вони вийшли за попередньо передбачений шестимісячний термін. Це все було об’єктивно, враховуючи усі процедури, які проводили – збір інформації, її обробка, завдання, тести, співбесіди. Тому цей час можна вважати розумним строком для проведення такого конкурсу.

“ЯКЩО ІСНУЄ ДУМКА, ЩО 20 ТИСЯЧ СПРАВ БУДУТЬ РОЗГЛЯНУТІ ЗА ТРИ МІСЯЦІ, ТО ЦЬОГО НЕ ВІДБУДЕТЬСЯ”

– Нині лише по цивільній юрисдикції до Верховного Суду має перейти близько 23 тисяч справ. Як справлятися із такими обсягами?

– Є така проблема. Працювати нам буде дуже-дуже важко. Ми це усвідомлюємо. Звичайно, розраховуємо на певні процесуальні особливості, які вводяться новим Цивільним процесуальним кодексом.  Розраховуємо на те, що Велика палата, яка буде сформована із суддів усіх чотирьох касаційних судів за участі голови Верховного Суду, виробить усталені правові позиції по тих питаннях, які були спірними. Це сприятиме однозначності практики правозастосування. Тоді Касаційний цивільний суд певні нескладні справи зможе розглядати у більш спрощеному порядку. Або взагалі відмовляти у відкритті касаційного провадження, якщо на то будуть підстави, уже посилаючись на практику самого ж Верховного Суду, щоб і учасникам процесу було зрозуміло, що таке питання вже досліджувалося. Тому якщо сторона звертається до касаційної інстанції із подібним питанням, а апеляційний суд вирішив дану справу у відповідності до правової позиції, сформованої ВС, то йому немає необхідності знову переглядати цю справу.

Також сподіваємося на хорошу комунікацію в колективі, щоб практика була сталою та єдиною. Ще розраховуємо на професійний апарат, який буде допомагати.

– Говорять, що через різні погляди адвокатів, науковців та суддів, які потрапили до ВС, уже виникають певні розбіжності. Це не зіграє злий жарт?

– Зараз існують певні дискусійні питання. Наприклад, пропонується розробити єдину структуру судового рішення касаційної інстанції. У колишніх адвокатів, науковців та суддів може бути різне бачення з цього приводу. Але будуть працювати робочі групи із розробки тих питань, які уже порушувалися та стали дискусійними. Їхня робота буде відкритою. Будь-який суддя завжди може приєднатися до цього процесу. Думаю, ми всі знайдемо спільну думку.

– Суспільство покладає великі сподівання на новий Верховний Суд. Що може завадити його потужному старту? Є тут якісь “підводні течії”?  

– Те, про що ми вже говорили – величезна кількість справ. Навіть іноземні фахівці визнають, що за такої кількості дуже важко продукувати якісні рішення. Якщо у суспільстві існує думка, що 20 тисяч справ будуть розглянуті за три місяці, то цього не відбудеться. Це просто неможливо. Хочеться на перший план висувати якість. Думаю, певні справи будуть відразу передаватися на розгляд Великої палати, щоб була сформована стала практика та зрозумілі правові позиції.

Звичайно, ми розуміємо, що суди нижчих інстанцій чекають твердої практики…

– Ви для них маєте бути взірцем. Якщо тут не вийде, то навряд чи варто розраховувати на покращення роботи нижчих судів.

– Так. Тим паче, є питання стосовно застосування нових процесуальних кодексів. Проблеми існують. Але потрібно працювати.

“ПІД ЧАС РЕВОЛЮЦІЇ МЕНІ ЯК АДВОКАТУ НЕ ПОГРОЖУВАЛИ”

– Під час Революції гідності ви як адвокат захищали у Черкасах активістів. Як тоді поводили себе судді?

– Тут мені важко говорити, оскільки я був допитаний слідчим Генеральної прокуратури по кримінальному провадженню, яке проводиться за фактом незаконного затримання цих осіб та притягнення їх до відповідальності. Я писав заяву про нерозголошення даних…

– Так розкажіть в загальних рисах.

– Загалом ситуація була стандартною для того часу: суд першої інстанції застосовував до усіх затриманих осіб, як правило, запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Наскільки мені відомо, були окремі судді, які не хотіли розглядати такі справи. Тому вони й не фігурують у цій історії. Далі суд апеляційної інстанції змінював ці запобіжні заходи на більш м’які. Коли революційні події досягли апогею, кримінальні провадження рухалися у бік закриття.

– А представники прокуратури як поводилися?

– Прокурори наполягали, що йдеться про тяжкі злочини і на тому, що підозрювані особи можуть ухилятися від слідства, якимось чином впливати на доказову базу або переховуватися.

Зараз декого із тих тодішніх працівників прокуратури звинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень проти учасників Революції гідності. Наскільки мені відомо, по одному із прокурорів з Черкас судом першої інстанції винесений виправдувальний вирок, який переглядається у суді апеляційної інстанції. Дехто з прокурорів стали адвокатами, тому певний час ми з ними грали у одній футбольній команді і навіть здобули перемогу у всеукраїнському адвокатському турнірі у 2017 році (всміхається. – О.М.). Зараз вже ні.

– Ви тоді розуміли, що теж могли опинитися за ґратами?

– Певний ризик був. Тим більше, що я тоді перебував у резерві кандидатів на посаду судді (посміхається. – О.М.).

– А були в той час випадки, коли вам погрожували?

– Ні, такого не було.

“ФОРМУВАННЯ ВС У ТОЙ СПОСІБ, ЯКИЙ ПЕРЕДБАЧЕНИЙ ЗАКОНОДАВСТВОМ, УЖЕ Є РЕВОЛЮЦІЙНИМИ ЗМІНАМИ”

– Майже чотири роки минуло, як завершилася Революція гідності, а судова реформа ще на півшляху. Як думаєте, чому так? Швидше можна було рухатися?

– Це пов’язано із політичними процесами. Зрозуміло, що певний період часу не працювали і Вища кваліфкомісія суддів, і на той момент Вища рада юстиції. А зміни до Конституції набули чинності лише минулого року. Але зараз відбувається процес реалізації цих норм. ВККС та Вища рада правосуддя працюють досить активно. Проводиться добір у суди першої інстанції та оцінювання суддів апеляційної інстанції. Тобто рух триває. Так, не треба забувати, що в судах існує “кадровий голод”. Однак не можна говорити, що зміни не відбуваються, бо робота іде. Чи можна її пришвидшити? Не знаю. Це вже питання до комісії. Однак я вважаю, що вони ним опікуються достатньо ефективно.

– Ви вірите в революційні зміни у судовій системі?

– Формування Верховного Суду в той спосіб, який передбачений законодавством, уже є революційними змінами. Всі судді відчувають величезну відповідальність і, думаю, будуть працювати ефективно і добросовісно.

– Однак у суспільстві все ще лунають думки, що влада, зокрема Адміністрація Президента, досі має вплив на суддів. Такі звинувачення мають право на життя?

– Я ще недосвідчений суддя (всміхається. – О.М.), тому можу сказати лише про себе. Зі мною ніхто із Адміністрації неофіційних контактів не мав. Із Президентом бачилися лише на церемонії прийняття присяги. Там він ні з ким не спілкувався. Провів церемонію та пішов.

– Але якщо спроби все ж будуть, то як цього уникати?

– Законодавець передбачив порядок дій у такому випадку: суддя має звернутися до Вищої ради правосуддя та повідомити про застосування до нього такого незаконного впливу та тиску. Також повідомити Генерального прокурора. У випадку наявності ознак кримінального правопорушення Генпрокуратура має відреагувати. Думаю, і в колективі варто спілкуватися з цього приводу, щоб про такі випадки знали всі.

– Ще одна болюча для суспільства тема – корупція. Важко уявити, щоб таке було у Верховному Суді. Але є нижчі інстанції. Як убезпечитися від того, щоб судді брали хабарі? Зрозуміло, що це “хвороба” не лише судової системи, а суспільства загалом. Її можна “вилікувати”?

– Усі ми говоримо про боротьбу із корупцією, але коли постає питання про вирішення своїх особистих проблем, то часто люди готові до того, щоб вступати у певні корупційні зв’язки для швидшого досягнення своєї мети. Тому, звичайно, потрібно, щоб все суспільство зростало та змінювалося на краще. Але особам, які мають владні повноваження, тут належить ключова роль. Якщо відмови будуть постійні, то й пропозиції не надходитимуть.

Судова система у будь-якому випадку оновлюється. Можливо, не тими темпами, як хотілося б. Мабуть, унаслідок цього виникає той же кадровий дефіцит. Але відбуваються природні процеси, які за короткий проміжок часу не реалізуються. Прийдуть нові судді, яких обере ВККС разом із ГРД. Вони будуть отримувати більшу зарплату. Ці люди повинні усвідомлювати всю відповідальність, з урахуванням тих революційних подій, які мали місце в країні, а також наявності протистояння із зовнішнім агресором. Це повинно постійно впливати на їхню свідомість та добросовісність, а також убезпечувати від корупційних дій.

Ольга Москалюк, “Цензор.НЕТ”
Фото: Катерина Лащикова, для “Цензор. НЕТ”

загрузка...

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.