Не витримало серце. Черкащани попрощалися з Великою Людиною

kin-01Порожніє Земля, бідніємо усі ми тим незліченним багатством добра, світла, мудрості, якими нас обдаровують особистості, подібні Ігорю Миколайовичу Калашнику. Важко повірити, неможливо змиритися з втратою!

… Ігор Калашник народився в Черкасах на вулиці імені Миколи Гоголя. Це були повоєнні роки і чимало сімей тулилися навіть в одному приватному будиночку. Він виріс, як сам казав, на «Швидкій допомозі», де працювала його мама Маргарита Йосипівна, і на спортивних майданчиках. Батько Микола Іванович Калашник працював учителем фізкультури, а потім очолював спортивне товариство «Колос». Хлопчині зростом 2 метри і 5 см. пророкували спортивну кар’єру. Але Ігор Калашник обрав не спорт, а професію будівельника. Вступив до Київського інженерно-будівельного інституту. Працював на підприємстві «Черкасижитлобуд» майстром будівельного управління №3, прорабом, керівником дільниці.

Наприкінці 80-их років минулого століття Ігор Калашник очолив будівництво перших МЖК — Молодіжних житлових комплексів. На той час для молоді це був єдиний вихід — приходити на будову після роботи, у вихідні і під керівництвом досвідчених будівельників зводити власне житло. Результат цієї праці дев’ятиповерховий будинок на розі вулиць Смілянської і Хрещатика, багатоповерхівки по вулиці Гагаріна, №71 – 79.

У 90-х розпочалося активне повернення військовослужбовців Південної, Північної та Західної групи радянських військ. Але всі кошти для будівництва житла осідали у Москві. Ігор Калашник долучився тоді до вирішення питання фінансування будівництва квартир для військовослужбовців уже неіснуючої армії СРСР та воїнів-афганців. Так почалась історія колективного підприємства «Багатогалузеве об’єднання «Інтербуд» Української спілки ветеранів Афганістану». Тоді Калашнику з керівництвом спілки ветеранів Афганістану вдалося «вибити» цільові кошти на побудову 400 квартир для воїнів-афганців у Черкасах. Згодом з’явилися перші багатоповерхівки нового мікрорайону «Митниця», в які вселилися 600 сімей ветеранів афганської війни та інших незахищених верств населення.

Ігор Миколайович активно працював на розбудові Черкас. Ось частина зі списку об’єктів, до яких він доклав рук:

  • реконструкція будівель Черкаського молокозаводу,
  • багатоповерхові будинки в мікрорайонах «Митниця» і ПЗР,
  • приватні будинки для «афганців» у Смілі, Золотоноші, Корсунь-Шевченківському та Умані,
  • Свято-Андрієвський храм УПЦ на Митниці,
  • утворення підприємства «СВА Майра», яке виготовляло сучасні коляски для інвалідів,
  • реконструкція двох корпусів радіологічного відділення обласного онкодиспансеру (без зупинки лікувального процесу)…

У 2008-2009 році Ігор Миколайович очолював об’єднану дирекцію з будівництва НСК «Олімпійський».

2010 року він залучив на Черкащину потужного інвестора – всесвітньо відому клініку гемодіалізу «Фрезеніус» і відкрив у Черкасах філію цієї клініки.

У 2010-2011 роках Ігор Калашник працював разом з відомими іноземними фахівцями над розробкою концепції комплексного розвитку Черкас. Вона була презентована у резиденції Надзвичайного і Повноважного Посла Великобританії в Україні. Черкаси мали стати першим в Україні містом, якому вдалося залучити міжнародний досвід та інвестиції для комплексного розвитку. Мова йшла про мільярди доларів інвестицій, десятки тисяч нових робочих місць. Але до влади на Черкащині тоді прийшли, люди не зацікавлені в її розвитку. Іноземні інвестори відклали фінансування до кращих часів. Тепер, мабуть, назавжди…

В останні роки Ігор Калашник активно займався розвитком громадської організації «Форум розвитку Черкащини». Переймався очисткою малих річок Черкащини, вів перемовини з іноземними інвесторами щодо запровадження на Черкащині сучасних технологій, щоб зберегти екологію рідного краю. Мріяв відкрити на «Митниці» сучасну поліклініку з іноземними інвестиціями і ізраїльськими технологіями лікування. Але не встиг …

Він був великою людиною і мав такі чудові якості, якими Всевишній нагороджує тільки обраних. Доброта, чуйність, повага до старших, вірність, мудрість, поряд з принциповістю і почуттям справедливості. Дивовижне відчуття гумору, оптимізм, лідерські якості – і це все у людини, яка перенесла страшну хворобу.

2004 року він був за півкроку до смерті. Тільки завдяки його наполегливості і безпрецедентній відповідальності перед сім’єю він зумів на багато років перемогти рак. Незважаючи на наслідки хвороби, він залишався в строю.

Його трепетне ставлення до батьків було прикладом для багатьох. Він помітно відрізнявся своєю увагою до сім’ї і виховання дітей.

У будь-якій формальній і неформальній обстановці він через кілька хвилин ставав тим центром, куди спрямовувалися погляди всіх присутніх.

Ігор Калашник з тих особистостей, на яких тримається все – родина, колектив, справа,…світ.

Ігор Миколайович мав державні нагороди — орден «За заслуги» III ступеню і медаль «За ефективне управління». Орденом Різдва Христового нагороджений Синодом Української православної церкви. Лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», а очолюване ним підприємство відзначено знаком якості «Вища проба». Він завжди багато працював і забував бути більш уважним до свого зраненого серця…

Висловлюючи свої глибокі співчуття, ми впевнені, що пам’ять про Ігоря Миколайовича Калашника передаватиметься з покоління в покоління його дітьми і внуками, а його могила на алеї Слави на четвертому цвинтарі, не буде забута.

Спасибі Вам за все любий батько, дорогий друже!

З глибоким сумом,

син, донька, дружина, друзі, колеги