“Судова реформа була не потрібна суддям і тим, хто звик з ними “працювати” – Голуб

«Цензор.НЕТ» обговорив з народним депутатом із фракції «Блок Петра Порошенка» Владиславом Голубом прийняті минулого тижня зміни до Конституції в частині правосуддя, те, як вони будуть втілюватися в життя і які наслідки матимуть, а також перспективи розгляду в парламенті законопроекту про вибори на окупованих територіях Донбасу.

640x854

Минулого тижня в парламенті відбулася знакова подія – депутати внесли зміни до Конституції в частині судоустрою. Реакція на цю подію була різною. Одні вітали такий крок і передчували появу справжнього правосуддя в українських судах. Інші критикували і міркували на тему, що жодна переатестація не допоможе – судді як були корумпованими, так і залишаться. Горбатого, як то кажуть, могила виправить. Які ж плюси і мінуси судової реформи, «Цензор.НЕТ» запитав у члена профільного комітету Верховної Ради з питань правової політики і правосуддя, нардепа з БПП Владислава Голуба.

«Я ПОБОЮЮСЯ, ЩО СУДДІВСЬКИЙ КОРПУС ПОЧНЕ СЕБЕ ЗАХИЩАТИ»

– Парламент прийняв зміни до Конституції в частині правосуддя. Ваш колега Максим Курячий проявів історичну паралель і назвав тих депутатів, які голосували, 300 спартанцями. Але не є таємницею, що залишилося багато незадоволених, причому не тільки в сесійній залі. Ряд експертів обурюються з приводу того, що тепер Президент призначатиме суддів …

– Я належу до тих людей, які повністю підтримують цю реформу. Буду відвертим: коли вперше побачив законопроект, який ми проголосували в четвер, був здивований тим, наскільки він вийшов, дійсно, реформаторським. Я очікував іншого, на багато гіршого варіанту…

– Чому?

– Перед тим, як пишеться законопроект, готується концепція. Коли я з нею ознайомився, зрозумів, що результат буде плачевний.

– Звідки такий песимізм?

– У реальній судовій реформі була зацікавлена обмежена кількість людей. Вона точно була не потрібна суддівському корпусу і тим, хто звик «працювати» з суддями. Навіть в четвер, коли це питання розглядалося в парламенті, відчувалася тотальна протидія з їхнього боку. Судді не готові до реформування. З одного боку, це зрозуміло – їх видавлюють із зони комфорту, в якій вони живуть тривалий час.

– Як мінімум, усі 25 років незалежності України.

– Так. Весь цей час вони перебували в тих комфортних умовах, які самі ж собі створили. З іншого боку, особисто для мене однією з цілей походу в парламент було бажання змінити цю систему. Ми бачили кілька спроб її переформатувати. Але коли всі остаточно зрозуміли, що її не можна поміняти зсередини, так як вона до цього не готова, усвідомили, що це треба робити ззовні. Для цього необхідно було розрубати «гордіїв вузол» зв’язків суддів. Тому що, як правило, адвокатура, прокуратура і суддівський корпус переплетені. Взагалі ми не можемо говорити про будь-які зміни в країні, поки не проведемо реальну судову реформу. Як показала історія навіть останніх двох років, судді дозволяли собі зупиняти такі кроки, які були спрямовані на зміни системи координат в Україні.

– Наприклад?

– Коли випустили керівника «чорної роти» київського «Беркута». Ми ж всі розуміємо, як цей процес відбувався. Це, якщо ми говоримо про кримінальний процес. Якщо про реформаторський, то Дніпропетровський окружний адміністративний суд неодноразово зупиняв конкурси на заміщення вакантних посад директорів аеропортів. Як ви думаєте, це просто так було зроблено?

– Судячи з усього, за грошову винагороду.

– Про яку б реформу ми не говорили, так чи інакше, стикаємося з судовим процесом. А там виносилися рішення, що не базуються на змаганні правових позицій, як в усьому світі, а завдяки корупційним складовим – фінансовим ресурсам або зв’язкам. Є знаменитий анекдот на цю тему: «Сторона звинувачення дає 10 тисяч доларів судді, про що дізнається сторона відповідача. Хоче підвищити ставку – приносить 12 тисяч. Суддя каже у відповідь: «Ви дві тисячі заберіть, і ми будемо вирішувати по справедливості».

– З приводу того, що судову реформу необхідно проводити, не виникає жодних заперечень – так чи інакше, всі ми стикалися з несправедливістю в судах. Але питання полягає в тому, що Президент нововведеннями може впливати на суддівський корпус, узурпуючи владу.

– Я не згоден. Давайте аналізувати, що ми мали до голосування. По перше, Президент впливав на формування суддівського корпусу через призначення суддів на перший п’ятирічний термін. Були інші політичні складові – Верховна Рада. Незважаючи на те, що судова влада повинна бути незалежною, на неї, так чи інакше, хтось впливав. Що ми маємо зараз? Абсолютно всі судді проходитимуть переатестацію: або їх повноваження будуть підтверджені, або вони будуть змушені піти. Але ми не можемо створити вакуум – до реального функціонування нам потрібен перехідний період, в якому ми забезпечимо правонаступництво судової системи. Президент же все одно буде обмежений у повноваженнях щодо призначення суддів. Він буде призначати суддів лише за поданням Вищої ради правосуддя (яка раніше була Вищою радою юстиції), після проведення відповідного конкурсу. Тобто, самостійно він не зможе приймати ніяких рішень. Така система стримувань і противаг. Далі. Призначення суддів – тільки за конкурсом. Це дозволить зайти людям ззовні системи. На жаль, за останні п’ять років ми отримали таку закостенілу касту людей, які в своє коло нікого не впускали. Тепер ця ситуація змінюється. Крім того, істотно посилюється дисциплінарна відповідальність судді – починаючи від фінансової складової, закінчуючи винесенням завідомо неправосудних рішень. Коли суддя першої інстанції або апеляції буде розуміти, що над ним є абсолютно новий Верховний суд, створений з нуля, буде остерігатися …

– Спочатку. А далі – за старою схемою.

– Ні. Ми повинні зробити все, щоб ситуація докорінно змінилася. Тому що такий шанс дається один раз. Ці слова можуть прозвучати пафосно, але це правда.

– Коли намагалися реформувати прокуратуру, теж було багато надій і гучних слів. В кінцевому підсумку, що?

– Я готовий відповісти на це питання. Я був членом однієї з конкурсних комісій, яка відповідала за Одеський регіон (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Кіровоградська області). Так, зовнішніх кандидатів були одиниці. Тому що у людей не було зацікавленості туди йти. Давайте будемо відвертими – для більшості мотивом є фінансова складова. Її тут не було. Але рівень навіть тих зовнішніх кандидатів, яких ми тестували, був дуже далекий від того, щоб вони могли займати адміністративну посаду. Суддям же ми досить суттєво (особливо для українських реалій) підняли заробітну плату

– Чи не занадто суттєво? У деяких випадках мова йде про 300 тисяч.

– Це тільки для суддів Верховного суду. Причому зі всіма надбавками. Оклад для них встановлено – 75 мінімальних заробітних плат. Просто ці люди повинні боятися втратити свою посаду. Чому у нас судді були такими розслабленими? Всі розуміли, що живуть не за рахунок своєї основної зарплати. Що втрачати ?! Тепер буде інакше – кожен тричі подумає перед тим, як отримати одноразову вигоду у вигляді хабара і залишитися без роботи, яка приносить легальні доходи.

– Ви не ідеалізуєте?

– Ні. Не потрібно винаходити велосипед. Через таке проходили всі країни пострадянського простору. Досить подивитися на Польщу або Чехію. Альтернативи немає. Крім того, ми цим законом систематизуємо судову практику. Щоб не було ситуації, коли з одного питання засідають в двох різних судах (не виключено, що і одночасно) і виносяться два суперечливих рішення. Цього більше не буде.

– А ризики які?

– Я побоююся, що суддівський корпус почне себе захищати. Це не виключено.

– Швидше за все, так і буде.

– Щоб цього не сталося, необхідна політична воля (перш за все, політиків) не дозволити їм цього зробити, а також відповідна робота правоохоронних органів.

640x202

– Давайте змоделюємо ситуацію, щоб не розмірковувати абстрактно. У нас поки що не реформовані правоохоронні органи. Де гарантія, що в разі затримання судді-корупціонера, той не відкупиться?

– Після прийняття змін до Конституції, мабуть, не знайдеться іншої такої категорії людей, які перебуватимуть під таким «збільшувальним склом», як судді. Вони подаватимуть три декларації – про доходи та витрати, сімейні узи і сумлінність. Якщо хоча б в одній з них буде допущена помилка (свідомо чи ні) – це буде підставою для звільнення. А в разі спроби вирішити це питання з правоохоронцями – переслідування. Це, поперше. Подруге. Тепер у суддів буде не тотальний, а функціональний імунітет. Скільки вже було історій, наприклад, коли суддя збиває людину, але не несе ніякої відповідальності. При імплементації судової реформи такі ситуації практично неможливі. Звичайно, будуть винятки. Але, як кажуть, в сім’ї не без виродка.

“Черкаський кур’єр” 8 червня 2016 р.